Гідраденіт найчастіше виникає на тлі ослаблення організму, недокрів'я, ендокринних захворювань, зокрема цукрового діабету, в результаті нервових та фізичних перевантажень.
Запаленню потових залоз сприяє підвищена пітливість, застосування депилюючих засобів, порушення особистої гігієни, створюють умови для проникнення в протоки потових залоз стафілококів. Зокрема, гідраденіт нерідко трапляється в умовах роботи на садово-городніх ділянках, де не завжди є можливість гарненько змити з тіла пил й бруд.
Незважаючи на зовнішню схожість із звичайним фурункулом, гідраденіт відрізняється тривалим перебігом, нерідко супроводжується загостреннями. Крім того, цей абсцес не має некротичного (омертвленного) стрижня, як фурункул.
Симптоми гідраденіту
Перший симптом запалення потової залози — поява в місці запалення відчуття свербежу, в товщі шкіри та підшкірної клітковини — невеликого, але щільного болючого вузлика, який поступово збільшується, розміром від кількох міліметрів до 1-2 сантиметрів. Поступово розміри припухлості та біль наростають. Шкіра над нею стає багрово-червоною. Центр припухлості поступово розм'якшується, розкривається, і через отвір, починає виділятися сливкообразний гній. Через 10-15 днів (цикл розвитку одного інфільтрату) відбувається загоєння, яке завершується утворенням рубця.
Справа не тільки в залозі
Нерідко запалення не обмежується однією потовою залозою, і в процес втягуються сусідні залози. При цьому утворюється великий дуже болючий інфільтрат, шкіра над яким стає горбистою. Біль в області запалених потових залоз буває настільки сильною, що людині неможливо буває підняти руку або зігнути її в ліктьовому суглобі.
Якщо не вжити заходів, то процес ураження нових потових залоз затягується на місяць і більше. У таких випадках можлива тяжка загальна реакція організму — підвищення температури тіла, головний біль, лейкоцитоз. У людей зі зниженим імунітетом можливо рецидивуючий перебіг гідраденіту з розвитком важких ускладнень: гнійним ураженням підшкірно-жирової клітковини пахвових западин, грудної клітки, сепсису.
Лікування «сучьего вимені» необхідно починати якомога раніше. В цьому плані дуже важливо провести правильну діагностику, що, зрозуміло, зможе зробити лише лікар, який призначить індивідуальний курс лікування з подальшою профілактикою. Ні в якому разі не можна самостійно розкривати абцесс!
Методи лікування
В залежності від стадії захворювання, поширеності процесу і особливостей організму використовуються як хірургічні, так і консервативні методи лікування. При своєчасному лікуванні неускладнений гідраденіт лікують в стадії інфільтрації консервативно. Шкіру в осередку ураження не миють, а очищають саліциловим спиртом. На уражене місце накладають пов'язки з протизапальною маззю або обколюють їх антибіотиками. Застосовують УФ-опромінення, УЗД-терапію, сухе тепло.
Якщо час для консервативного лікування упущений, то показано оперативне лікування, розтин і дренування вогнища.Після розтину абцесса накладають компреси з гіпертонічним розчином.
Профілактика гідраденіта
Профілактика гидраденита полягає насамперед у дотриманні правил особистої гігієни. Необхідно регулярно приймати душ і протирати область пахвових западин дезінфікуючими розчинами (борним або простим етиловим спиртом, одеколоном, дезодорантом). Не рекомендується часте гоління волосся під пахвами і в паху.
«Сучье вим’я» – ото придумали в народі таку назву… Гідраденіт, як на мене, звучить набагато краще.